Жовтень 2017

Вівторок, 31 Жовтень 2017

Оголошення для депутатів районної ради VII скликання

До уваги депутатів Окнянської районної ради

VІІ скликання!


 2 листопада 2017 року о 10.00 годині в малому залі районної ради (смт. Окни, вул. Комарова, 2), відбудеться пленарне засідання вісімнадцятої сесії районної ради VІІ скликання.


Основні питання порядку денного:


- Про внесення змін до складу постійних комісій районної ради.

- Про внесення змін до персональний складу Президії районної ради.

- Про звіт районної державної  адміністрації про виконання районного бюджету за 9-ть місяців 2017 року.


Read more

Четвер, 26 Жовтень 2017

Окнянське бюро безоплатної правової допомоги інформує

Порядок встановлення факту батьківства та материнства

 У зв’язку з подіями останнього часу, які мають місце в Україні, серед справ про визнання батьківства в судовому порядку та оспорювання батьківства, все більшу кількість у відсотковому відношенні займають справи про встановлення факту батьківства в судовому порядку. Сьогодні молоді люди доволі часто створюють цивільні шлюби, не намагаючись узаконити свої відносини. У кінцевому підсумку це ускладнює відносини особи з державою, яка визнає лише шлюби, які зареєстровані в державних установах - ДРАЦС. І хоча в Україні немає статистики щодо кількості цивільних шлюбів, але в новому СК України питанню цивільних шлюбів вперше приділено значну увагу, оскільки дане явище має місце в суспільному житті.

Ця категорія справ, отримала своє нормативне закріплення в Сімейному кодексі України і є новою не лише для матеріального права, але в першу чергу і для цивільного процесуального права, зокрема його окремого провадження. Підставою до розгляду таких справ є не лише відсутність в них спору про право, але і не можливістю вирішити дане питання в інший не судовий спосіб, оскільки факт батьківства чи материнства встановлюється лише в разі смерті батька чи матері дитини, які не перебували в шлюбі. Юридичною основою до цього є ч. 3 ст. 234 ЦПК України, відповідно до якої "у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про встановлення режиму окремого провадження за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом". Такий підхід законодавця свідчить про те, що окреме провадження не обмежується лише переліком безспірних справ, а й має можливість до його подальшого розширення за рахунок норм матеріального права.

Як визначає чинне законодавство України, підставою для виникнення прав та обов’язків  батьків дитини є засвідчене від них походження дитини. Таке засвідчення здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану, в порядку передбаченому Сімейним кодексом України (далі - СК).

Слід звернути увагу, що на відміну від визнання та оспорювання батьківства, справи про встановлення факту батьківства розглядаються виключно у випадку смерті чоловіка (оголошення його померлим), який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини та якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було вчинено відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

Статтею 130 СК України визначено, що у випадку смерті чоловіка, що не перебував з матір’ю дитини у шлюбі, факт його батьківства можливо встановити в судовому порядку. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Як зазначено у ч.1 ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

З викладеного слідує, що звертатись з Заявою до суду про встановлення факту батьківства можливо лише тоді, коли особа, факт батьківства якої необхідно встановити, померла або її оголошено померлою. Також необхідною умовою звернення до суду, є вчинений запис про батька у відповідності до ст. 135 СК України.

Питання щодо встановлення факту батьківства (материнства) у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, яка вважалася матір'ю останньої, може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні, оскільки права та обов'язки матері та батька грунтуються на походження від них дитини. Разом з тим при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, чи заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (ч. 1 ст. 135 СК України).

У той самий час у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду (ч. 1 ст. 130 СК України).

До того ж для такого звернення матері дитини до суду повинна бути об'єктивна умова, якою є той факт, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень зроблено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Отже, встановлення факту батьківства в порядку окремого провадження можливе за кількох умов:

а) смерті чоловіка, який не перебуває у шлюбі із матір'ю дитини;

б) наявності запису у Книзі реєстрації народжень, де відомості про батька записані за вказівкою матері, яка надала своє прізвище своїй дитині;

в) наявності будь-яких відомостей, що засвідчують походження дитини від певної особи.

Заяву про встановлення факту батьківства має право подати до суду мати дитини, опікун або піклувальник дитини, в разі смерті матері під час пологів, чи особа, яка утримує та виховує дитину, родичі, або уповноважений представник закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, а також сама дитина, яка досягла повноліття (ч. 3 ст. 128, ч. 2 ст. 130 СК України).

Таким чином, дана категорія справ характеризується великою кількістю суб'єктів, які мають право на звернення до суду із заявами про встановлення факту батьківства чоловіка, який помер і який не перебував у шлюбі із жінкою, яка народила дитину. В той самий час усіх цих суб'єктів об'єднує лише одна особливість, вони діють не в своїх особистих інтересах, а в інтересах дитини, оскільки встановлення судом факту батьківства породжує право дитини на спадкування, що передбачається ч.1 ст. 1222 Цивільного кодексу України. Разом з тим за даною категорією справ можуть брати участь і зацікавлені особи, які можуть бути батьками померлого чоловіка, оскільки вони є спадкоємцями першої черги (ст. 1262 ЦК України), чи рідні брати і сестри як спадкоємці другої черги (ст. 1262 ЦК України).

Розгляд справ про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами віднесено до компетенції місцевих загальних судів (ст. 256 ЦПК України). Зазначена категорія справ розглядається в окремому провадженні, яке визначається як вид непозовного цивільного судочинства.

Заяву про встановлення факту батьківства слід подавати до суду за місцем реєстрації заявника. У випадку якщо з такою заявою звертається громадянин України, який проживає за межами країни, підсудність необхідно буде визначати за клопотанням громадянина до Верховного суду України (ст. 257 ЦПК України).

Відповідно до ст. 258 ЦПК України, у заяві про встановлення факту батьківства необхідно зазначати наступне:

  • який факт необхідно встановити та з якою метою;
  • причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
  • докази, що підтверджують факт який встановлюється.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Згідно листа Верховного Суду України від 01.01.12 р.,  до Заяви про встановлення факту батьківства, у якості доказів можна надавати такі документи:

  • докази, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб);
  • довідки органів реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС) про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану;
  • пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником.

Зазначений вище перелік не є вичерпним та може розширюватись в залежності від конкретних обставин справи. Слід також врахувати ту обставину, що заява про встановлення факту батьківства повинна відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви.

За подачу Заяви про встановлення факту батьківства сплачується судовий збір у визначеному законом розмірі.

Крім того, підставою для залишення заяви без руху буде відсутність наступних відомостей:

  • не зазначено, який конкретно факт просить вста­новити заявник,
  • з яких причин неможливо одер­жати або відновити документ, що посвідчує цей факт, якими доказами цей факт підтверджується,
  • до заяви не приєднано довідки про немож­ливість одержання чи відновлення необхідних документів.

Звісно, розгляд таких справ потребує наявності доказів, які б безумовно підтверджували факт походження дитини від чоловіка, якого вважають батьком дитини. Такі обставини можуть підтверджуватися як фото, відео матеріалами сумісного проживання жінки і чоловіка однією сім'єю, їх листами, довідками з місця проживання, медичною документацією (картою породіллі), у тому числі і призначення експертизи щодо ДНК дитини і померлого чоловіка. Звісно, проведення судово-медичної експертизи на ДНК є на сьогодні найточнішим доказом по даній категорії справ. Разом з тим проведення таких експертиз кожного разу буде ускладненим, оскільки таке проведення, як правило, завжди буде пов'язане із ексгумацією останків людини. Тому в кожному разі клопотання можуть бути задоволеними лише в разі невідкладної потреби, коли лише від судово-медичної експертизи залежить встановлення факту батьківства відносно дитини чи відмови у встановленні такого факту. Разом з тим для такої процесуальної дії, як ексгумація, необхідно не лише клопотання заявника, але і дозвіл щодо цього близьких родичів такої людини.

Окрім цього, таке клопотання повинно бути забезпечене фінансово, шляхом внесення коштів на депозитний рахунок суду. Розмір таких коштів визначається витратами житлово-комунальної контори та медичної експертної установи.

У разі ж смерті жінки, яка не перебувала в шлюбі, але вважалася матір'ю дитини, факт материнства може бути встановлений судом. Разом з тим це не стосується випадків сурогатного материнства (ст. 123 СК України).

Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 СК України. При цьому заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ч. 1 та 2 ст. 132 СК України). Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини (ч. 1 ст. 125 СК України).

Як бачимо, Сімейний кодекс України містить в собі виключно процесуальні питання, які стосуються суб'єктів, які мають право на звернення до суду з питаннями щодо встановлення факту батьківства чи материнства в разі смерті батька чи матері, які не перебували між собою в шлюбі. В Сімейному кодексі України звертається увага і на доказову базу таких фактів. У той самий час сам ЦПК України не зазначає такої категорії прав. Відсутність інформації про дану категорію справ, яка є до того ж новою для окремого провадження, ускладнює можливість звернення особи до суду за захистом інтересів, у першу чергу малолітніх осіб.

 

Read more

Вівторок, 24 Жовтень 2017

Окнянське бюро безоплатної правової допомоги інформує

 

Оплата роботи тимчасово відсутнього працівника

 

Якщо працівнику необхідно доручити виконання роботи тимчасово відсутнього співробітника (на період відпустки, відрядження, тимчасової непрацездатності тощо), то побудова трудових відносин має відбуватися в рамках способів, установлених чинним законодавством, а саме:

1) виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника;

2) тимчасове заступництво.

Порядок оформлення зазначених вище способів виконання працівниками додаткових обов'язків, а також умови їх оплати регламентуються:

Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП);

постановою Ради Міністрів СРСР «Про порядок та умови суміщення професій (посад)» від 04.12.81 р. № 1145 (далі – Постанова № 1145);

роз'ясненням Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати «Про порядок оплати тимчасового заступництва» від 29.12.65 р. № 30/39 (далі – Роз'яснення № 30/39).

Виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника має місце, коли працівник підприємства разом із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, виконує обов'язки іншого, тимчасово відсутнього, працівника (ст. 105 КЗпП і п. 2 Постанови № 1145).

Із наведеного визначення можна виділити відразу три характерні особливості цього способу виконання працівником додаткових обов'язків:

1) працівник виконує покладені на нього додаткові функції без звільнення від основної роботи, яка передбачена трудовим договором;

2) виконання додаткових обов'язків відбувається протягом робочого дня (зміни), з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, встановленої КЗпП;

3) виконання додаткових обов'язків припускає заміну працівника, тимчасово відсутнього через хворобу, відпустку, відрядження та з інших причин, коли за ним зберігається місце роботи (посада).

Додаткові функції з виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника покладаються на конкретного співробітника підприємства шляхом видання наказу (розпорядження) керівника.

За додаткове навантаження з виконання обов'язків тимчасово відсутнього співробітника працівнику підприємства, на підставі ст. 105 КЗпП, здійснюється відповідна доплата.

Розмір і умови введення доплати своїм працівникам підприємство встановлює в колективному договорі з дотриманням вимог Генеральної угоди.

Відповідно до додатка 3 до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008 – 2009 роки від 15.04.2008 р. за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється доплата в розмірі до 100 % тарифної ставки (окладу, посадового окладу) відсутнього працівника.

Слід зазначити, що обов'язковість дотримання «генеральних» положень стосується, насамперед, осіб, які брали участь у підписанні генеральної угоди особисто або через своїх представників (лист Мінпраці від 04.07.2008 р. № 435/13/84-08).

Конкретний розмір доплати визначає керівник підприємства в наказі (розпорядженні) про покладення на працівника додаткових функцій з виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Тут слід зауважити, що п. 15 Постанови № 1145 містить перелік категорій працівників, на яких дія цієї постанови не поширюється і які, відповідно, не мають права на доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

До них, зокрема, належать:

– керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники та помічники;

– головні спеціалісти;

– керівники структурних підрозділів, відділів, цехів, служб та їх заступники.

Водночас, чинне законодавство надає підприємствам право самостійно вирішувати питання оплати праці своїх працівників. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії та соціальні послуги, а саме: в межах фінансових можливостей передбачати доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника і для керівних працівників підприємства.

Окремим випадком виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника є тимчасове заступництво.

Визначення тимчасового заступництва, порядок його оформлення і оплати наведено у Роз'ясненні № 30/39.

Так, згідно з абз. 1 п. 1 Роз'яснення 30/39 тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов'язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю.

Тимчасове заступництво, як правило, застосовується у разі потреби заміщення працівника, що обіймає вищу посаду, тобто йдеться про заміщення керівників усіх рівнів – підприємств, виробництв, цехів, відділів.

Як випливає з визначення тимчасового заступництва, наведеного в Роз'ясненні № 30/39, тимчасовий заступник, на відміну від виконуючого обов'язки тимчасово відсутнього працівника, виконує виключно чужі обов'язки, тобто на період заступництва він звільняється від виконання своєї роботи, обумовленої трудовим договором.

 

Крім того, як і у разі виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, йдеться саме про тимчасове заступництво, тобто припускається заміщення працівника, відсутнього через хворобу, відпустку, відрядження та з інших причин. При цьому, як передбачено п. 2 Роз'яснення № 30/39, призначення працівника виконуючим обов'язки на вакантній посаді не допускається. Єдиним винятком є призначення на посаду вищим органом управління. У такому разі протягом місяця з дня прийняття працівника до вищого органу управління необхідно подати документи для його призначення на посаду. У свою чергу цей орган у місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути питання про призначення працівника.

Тимчасове заступництво за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) керівника підприємства. При цьому обов'язково слід пам'ятати про обмеження, встановлене ст. 33 КЗпП, згідно з яким тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається тільки за його згодою. Тобто і в цьому випадку доручити працівнику виконання додаткової роботи можна тільки з його згоди.

При тимчасовому заступництві працівнику-заступнику виплачується доплата у розмірі різниці між його фактичним окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміняє (абз. 2 п. 1 Роз'яснення 30/39).

Штатним заступникам або помічникам відсутнього працівника (за відсутності посади заступника) різниця в окладах не виплачується. Окрім того, права на отримання відповідної доплати не мають і головні інженери підприємства, установи або організації в період тимчасового заміщення керівника.

Проте, як зазначалося вище, підприємствам надано право самостійно вирішувати питання оплати праці своїх працівників. Тому в колективному договорі вони можуть передбачити виплату різниці в окладах і штатним заступникам, і помічникам керівника підприємства.

Окрім доплати у вигляді різниці в окладах, тимчасовому заступнику може бути нараховано премію (абз. 3 пп. «б» п. 1 Роз'яснення 30/39).

Преміюються тимчасові заступники на умовах і в розмірах, встановлених за посадою працівника, якого вони заміняють. При цьому премія нараховується на посадовий оклад заступника.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за успіхи у праці, винахідливість і особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Доплати та надбавки належать до надтарифних умов оплати праці. Вони, як правило, встановлюються до тарифної частини заробітної плати і тарифної ставки (окладу, посадового окладу). Але чинне законодавство не заперечує проти встановлення фіксованих розмірів доплат і надбавок.

Надбавки мають стимулюючий характер і використовуються для врахування індивідуальних особливостей працівників. Доплати, головним чином, мають гарантований характер і застосовуються для компенсації за умови праці, які відрізняються від нормальних.

Read more

Окнянське бюро безоплатної правової допомоги інформує

 

Оплата роботи тимчасово відсутнього працівника

 

Якщо працівнику необхідно доручити виконання роботи тимчасово відсутнього співробітника (на період відпустки, відрядження, тимчасової непрацездатності тощо), то побудова трудових відносин має відбуватися в рамках способів, установлених чинним законодавством, а саме:

1) виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника;

2) тимчасове заступництво.

Порядок оформлення зазначених вище способів виконання працівниками додаткових обов'язків, а також умови їх оплати регламентуються:

Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП);

постановою Ради Міністрів СРСР «Про порядок та умови суміщення професій (посад)» від 04.12.81 р. № 1145 (далі – Постанова № 1145);

роз'ясненням Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати «Про порядок оплати тимчасового заступництва» від 29.12.65 р. № 30/39 (далі – Роз'яснення № 30/39).

Виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника має місце, коли працівник підприємства разом із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, виконує обов'язки іншого, тимчасово відсутнього, працівника (ст. 105 КЗпП і п. 2 Постанови № 1145).

Із наведеного визначення можна виділити відразу три характерні особливості цього способу виконання працівником додаткових обов'язків:

1) працівник виконує покладені на нього додаткові функції без звільнення від основної роботи, яка передбачена трудовим договором;

2) виконання додаткових обов'язків відбувається протягом робочого дня (зміни), з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, встановленої КЗпП;

3) виконання додаткових обов'язків припускає заміну працівника, тимчасово відсутнього через хворобу, відпустку, відрядження та з інших причин, коли за ним зберігається місце роботи (посада).

Додаткові функції з виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника покладаються на конкретного співробітника підприємства шляхом видання наказу (розпорядження) керівника.

За додаткове навантаження з виконання обов'язків тимчасово відсутнього співробітника працівнику підприємства, на підставі ст. 105 КЗпП, здійснюється відповідна доплата.

Розмір і умови введення доплати своїм працівникам підприємство встановлює в колективному договорі з дотриманням вимог Генеральної угоди.

Відповідно до додатка 3 до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008 – 2009 роки від 15.04.2008 р. за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється доплата в розмірі до 100 % тарифної ставки (окладу, посадового окладу) відсутнього працівника.

Слід зазначити, що обов'язковість дотримання «генеральних» положень стосується, насамперед, осіб, які брали участь у підписанні генеральної угоди особисто або через своїх представників (лист Мінпраці від 04.07.2008 р. № 435/13/84-08).

Конкретний розмір доплати визначає керівник підприємства в наказі (розпорядженні) про покладення на працівника додаткових функцій з виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Тут слід зауважити, що п. 15 Постанови № 1145 містить перелік категорій працівників, на яких дія цієї постанови не поширюється і які, відповідно, не мають права на доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

До них, зокрема, належать:

– керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники та помічники;

– головні спеціалісти;

– керівники структурних підрозділів, відділів, цехів, служб та їх заступники.

Водночас, чинне законодавство надає підприємствам право самостійно вирішувати питання оплати праці своїх працівників. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії та соціальні послуги, а саме: в межах фінансових можливостей передбачати доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника і для керівних працівників підприємства.

Окремим випадком виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника є тимчасове заступництво.

Визначення тимчасового заступництва, порядок його оформлення і оплати наведено у Роз'ясненні № 30/39.

Так, згідно з абз. 1 п. 1 Роз'яснення 30/39 тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов'язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю.

Тимчасове заступництво, як правило, застосовується у разі потреби заміщення працівника, що обіймає вищу посаду, тобто йдеться про заміщення керівників усіх рівнів – підприємств, виробництв, цехів, відділів.

Як випливає з визначення тимчасового заступництва, наведеного в Роз'ясненні № 30/39, тимчасовий заступник, на відміну від виконуючого обов'язки тимчасово відсутнього працівника, виконує виключно чужі обов'язки, тобто на період заступництва він звільняється від виконання своєї роботи, обумовленої трудовим договором.

 

Крім того, як і у разі виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, йдеться саме про тимчасове заступництво, тобто припускається заміщення працівника, відсутнього через хворобу, відпустку, відрядження та з інших причин. При цьому, як передбачено п. 2 Роз'яснення № 30/39, призначення працівника виконуючим обов'язки на вакантній посаді не допускається. Єдиним винятком є призначення на посаду вищим органом управління. У такому разі протягом місяця з дня прийняття працівника до вищого органу управління необхідно подати документи для його призначення на посаду. У свою чергу цей орган у місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути питання про призначення працівника.

Тимчасове заступництво за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) керівника підприємства. При цьому обов'язково слід пам'ятати про обмеження, встановлене ст. 33 КЗпП, згідно з яким тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається тільки за його згодою. Тобто і в цьому випадку доручити працівнику виконання додаткової роботи можна тільки з його згоди.

При тимчасовому заступництві працівнику-заступнику виплачується доплата у розмірі різниці між його фактичним окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміняє (абз. 2 п. 1 Роз'яснення 30/39).

Штатним заступникам або помічникам відсутнього працівника (за відсутності посади заступника) різниця в окладах не виплачується. Окрім того, права на отримання відповідної доплати не мають і головні інженери підприємства, установи або організації в період тимчасового заміщення керівника.

Проте, як зазначалося вище, підприємствам надано право самостійно вирішувати питання оплати праці своїх працівників. Тому в колективному договорі вони можуть передбачити виплату різниці в окладах і штатним заступникам, і помічникам керівника підприємства.

Окрім доплати у вигляді різниці в окладах, тимчасовому заступнику може бути нараховано премію (абз. 3 пп. «б» п. 1 Роз'яснення 30/39).

Преміюються тимчасові заступники на умовах і в розмірах, встановлених за посадою працівника, якого вони заміняють. При цьому премія нараховується на посадовий оклад заступника.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за успіхи у праці, винахідливість і особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Доплати та надбавки належать до надтарифних умов оплати праці. Вони, як правило, встановлюються до тарифної частини заробітної плати і тарифної ставки (окладу, посадового окладу). Але чинне законодавство не заперечує проти встановлення фіксованих розмірів доплат і надбавок.

Надбавки мають стимулюючий характер і використовуються для врахування індивідуальних особливостей працівників. Доплати, головним чином, мають гарантований характер і застосовуються для компенсації за умови праці, які відрізняються від нормальних.

Read more

Календар новин

<< < Жовтень 2017 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31