Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів

Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів

 

 Відповідно до Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, тобто це такий вид захисту цивільних прав. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Постановою КМУ від 29.06.1999 р. "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". До таких документів відносяться:

  1. 1.1.Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сумпередачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

2. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання.

3. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями.

4. Документи, що встановлюють заборгованість підприємств, установ, організацій за відрахуваннями (через Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності) творчим спілкам України за використання творів літератури і мистецтва

5. Документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей, які потребують тривалого лікування, у дошкільних закладах освіти, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах, дитячих будинках.

6. Документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації.

7. Диспаша (розрахунок з розподілу загальної аварії), не оскаржена в установлений термін або оскаржена, але залишена судом у силі.

8. Документи, що підтверджують заборгованість притягнутих до матеріальної відповідальності звільнених з військової служби військовослужбовців і військовозобов'язаних після закінчення зборів, які не відшкодували заподіяної ними державі шкоди.

9.Договори лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу.

10. Документи, що встановлюють заборгованість орендарів з орендної плати за користування об'єктом оренди.

11. Векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку.

12. Нотаріально посвідчені товарні та фінансові аграрні розписки.

13. Документи, що підтверджують заборгованість з виплати дивідендів.

 Для одержання виконавчого напису для кожного із вищевказаних випадків подається різний пакет документів передбачений вищезгаданою Постановою. Основною умовою для вчинення виконавчого напису є те, що подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Стягнення за виконавчим написом здійснюється в порядку передбаченим ЗУ "Про виконавче провадження".

При вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевіряє безспірність заборгованості перед кредитором, а перевіряє лише наявність пакету документів згідно переліку та факт надіслання вимоги боржнику (ВГСУ 07 вересня 2016р. у справі № 910/32719/15).

Згідно п. 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обгрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Таким чином, за змістом п.1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, а також п.п.284 та 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.ст.87 та 88 ЗУ «Про нотаріат»  заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та підтверджують безспірність заборгованості. При цьому, дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості.

Згідно діючого Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України виконавчий напис має містити:

-  дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

-  найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача;

- найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

-  строк, за який провадиться стягнення;

- суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

-  розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

-  номер, під яким виконавчий напис зареєстровано;

-  дату набрання чинності виконавчим написом;

-  строк пред’явлення виконавчого напису до виконання;

-  підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою.

Виконавчий напис нотаріуса визнається таким, що не підлягає виконанню при відсутності оригіналів фінансового чеку та опису вкладення, які підтверджують направлення боржнику вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання.

 Отже, ще декілька основних умов при яких повинен вчинятися виконавчий напис:

  1. Документи, що підтверджують заборгованість, повинні бути оформлені у відповідності до вимог ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

  1. 1.2.Банк має проінформувати боржника про розмір заборгованості до моменту вчинення напису, що повинно підтверджуватися відповідними письмовими доказами.
  2. 2.3.Обов'язкова перевірка нотаріусом наявності або відсутності спору між сторонами щодо заборгованості.

Підставами для оскарження може бути як порушення процедури вчинення виконавчого напису, так і неправомірність вимог кредитора.

Зміст договору довічного утримання (догляду) та умови його виконання

 Зміст договору довічного утримання (догляду) становлять права та обов'язки сторін. Відповідно до статей 744, 749 ЦК набувач зобов'язується систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом. Утримання полягає у матеріальному забезпеченні, яке може мати натуральну (харчування) чи грошову (грошові суми) форму. Види забезпечення та догляду відчужувача сторони вказують у договорі. Це може бути надання житла, організація щоденного харчування, зокрема, власного приготування, придбання продуктів харчування, предметів гігієни, побутової хімії, забезпечення необхідним одягом (купити, замовити, пошити), виплата грошових сум, організація медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування, виклик і оплата послуг перукаря, водія та ін., прибирання квартири (будинку) тощо. Види догляду та утримання мають бути конкретно названі в договорі, наприклад, виклик перукаря щомісячно, надання харчування власного приготування три рази на день з переліком страв. Відсутність у договорі чітко визначених видів матеріального забезпечення та догляду впливає на можливість відчужувача розірвати договір в зв'язку з порушенням набувачем своїх обов'язків щодо надання такого утримання (догляду). Закон особливо виділяє обов'язок набувача по забезпеченню відчужувача житлом у будинку (квартирі), переданому йому за договором довічного утримання (догляду). Так, якщо сторони передбачають даний вид утримання, то ст. 750 ЦК вимагає, щоб у договорі була конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати. Стосовно інших видів забезпечення існує загальне правило, що останні з урахуванням їх характеру та особливостей повинні надаватися відчужувачу за договором довічного утримання (догляду) систематично. Згідно зі ст. 751 ЦК матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка піддягає індексації у порядку, встановленому законом.

Незважаючи на безспірну важливість визначення сторонами в договорі видів утримання (догляду) відчужувача ч. 1 ст. 749 ЦК встановлює, що у договорі не повинні, а лише можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення та догляду (опікування), якими набувач має забезпечити відчужувача. У разі якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені в договорі або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, спір щодо цього має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. В зв'язку з останнім постає питання - для чого укладається договір довічного утримання (догляду), якщо обов'язки набувача перед відчужувачем щодо видів матеріального забезпечення та видів догляду (опікування) можуть конкретно не визначатися у договорі? Очевидно, ст. 749 ЦК має застосовуватися лише у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, які не були передбачені сторонами на момент укладення договору і необхідність у яких виникла у відчужувача пізніше. Оскільки договір довічного утримання (догляду) укладається з метою надання матеріального забезпечення та догляду (опікування) відчужувачу, види, розмір, порядок, строки надання утримання (догляду) повинні бути названі у договорі якомога детальніше, а не визначатися судом відповідно до засад справедливості та розумності у разі виникнення спору щодо цього.

Отже, набувач за договором довічного утримання наділений такими обов'язками: надавати відчужувачу довічно конкретні види матеріального забезпечення (у натуральній та/або грошовій формі) та/або догляду (опікування) у строки, передбачені договором; забезпечити відчужувача житлом у випадку, якщо такий обов'язок передбачений договором; поховати відчужувача, навіть якщо такий обов'язок не був передбачений договором (ч. З ст. 749 ЦК). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, то витрати на поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Закон, забезпечуючи виконання договору довічного утримання (догляду), у ст. 754 ЦК встановлює, що :

- набувач не може до смерті відчужувача передане йому за договором довічного утримання майно продати, обміняти, подарувати, укласти щодо нього договір застави чи передати у власність іншій особі на підставі іншого правочину;

- протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями набувача;

- втрата, знищення, пошкодження переданого майна не припиняє дію договору довічного утримання (догляду) і не є підставою для припинення чи зменшення обсягу обов'язків набувача перед відчужувачем.

Договір довічного утримання (догляду), укладений з набувачем - фізичною особою, передбачає особисте виконання обов'язків набувачем. Лише у разі неможливості подальшого виконання останнім своїх обов'язків з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача за договором можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача (тобто особі, яка є відомою відчужувачу) або іншій особі за згодою сторін (ч. 1 ст. 752 ЦК).

До прав набувача належить право вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду). Слід наголосити, що набувач при реалізації цього права не обмежений ніякими умовами та поважними причинами (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК).

Відчужувач має право: вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов'язків (статті 749, 750 ЦК); заміни майна, що було передане за договором довічного утримання набувачеві, за згодою останнього (ст. 753 ЦК); вимагати в судовому порядку розірвання договору у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини ( ст. 755 ЦК). Припинення договору довічного утримання (догляду). Згідно з ч. 2 ст. 755 ЦК договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Оскільки набувач зобов'язаний забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом протягом життя, то відповідно смерть відчужувача припиняє зобов'язання його виконанням (ст. 599 ЦК).

Договір також може бути припинений за домовленістю набувача та відчужувача (ст. 604 ЦК); поєднанням набувача та відчужувача в одній особі, наприклад у разі спадкування (ст. 606 ЦК); звільненням відчужувачем одержувача від його обов'язків за договором, тобто прощенням боргу (ст. 605 ЦК).

На вимогу однієї зі сторін договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду відповідно до ст. 755 ЦК. Так, на вимогу відчужувача майна за рішенням суду договір може бути розірваний у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (ч. 1 ст. 755 ЦК). У такому випадку відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав за договором, і відповідно має право вимагати від набувача його повернення (ч. 1 ст. 756 ЦК). При цьому витрати, які поніс набувач у зв'язку з утримання та/або доглядом відчужувача, відповідно до умов договору довічного утримання (догляду) поверненню не підлягають.

За рішенням суду договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний також і на вимогу набувача (ч. 1 ст. 755 ЦК). Як вже зазначалося закон не встановлює ніяких умов, причин або випадків для такого розірвання. Воно може бути викликане, наприклад, заміною набувача в зв'язку з неможливістю останнього виконувати обов'язки за договором. Саме у такому випадку, у разі задоволення вимог набувача, суд може залишити за ним право власності на частину майна з урахуванням часу, протягом якого він належно виконував обов'язки за договором довічного утримання (догляду) відповідно до ч. 2 ст. 756 ЦК.

Під час строку дії договору довічного утримання (догляду) можливе настання таких обставин, як смерть набувача (фізичної особи) або припинення юридичної особи-набувача, що істотно впливають на дію договору.

Так, у разі смерті фізичної особи-набувача його права та обов'язки переходять до спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужувачем (ч. 1 ст. 757 ЦК). При цьому якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, переданого відчужувачем, то право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. Якщо ж у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, то право власності на це майно набуває відчужувач. За таких обставин договір довічного утримання припиняє свою дію.

У разі припинення юридичної особи-набувача за договором довічного утримання (догляду) настають правові наслідки, передбачені ст. 758 ЦК:

-якщо у юридичної особи є правонаступник, то права та обов'язки за договором переходять до нього;

- якщо юридична особа ліквідується, то договір припиняє свою дію і майно повертається відчужувану;

- якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно перейшло до її засновника (учасника), то відповідно до нього переходять і права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду).

�ності або відсутності спору між сторонами щодо заборгованості.

Підставами для оскарження може бути як порушення процедури вчинення виконавчого напису, так і неправомірність вимог кредитора.

 

Календар новин

<< < Вересень 2017 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30